Новорічні маршрути (Івасик Телесик)

 






Привіт всім друзі! Хочу сьогодні розповісти казкову, новорічну історію про Івасика Телесика і Оленку-зміючку.

Одного сніжного, передноворічного дня, Івасик Телесик вийшов із санчатами прогулятись. Трохи подалі від його селища, є чудова гірка. Там, зазвичай, багацько
дітлахів грає. Проте, самому йти, Івасикові було нудно. Тому, він направився до хати своєї подружки, Оленки-зміючки, а санчата то й діло, що били позаду Телесикові по ногам.
Зміючка була не сама. Поруч стояв її сусід, хлопчик - Андрійко. Він був трохи молодший за Оленку і Телесика.
Івасик підійшов до них, привітався. І побачив, що Андрійко чомусь похнюпився.
- А в чому справа, Андрій?- пита Івасик.
- Та мабуть, тільки в нашій хаті, цьогоріч не стоятиме ялинка,- витирає сльози Андрій.- А куди ж святий Миколай покладе мені подарунок?
- От ти смішний,- відмахується Телесик.- Покладе під подушку, чи у шкарпетку.Може десь біля ліжка залишить.
- І я йому кажу теж саме,- погодилась Оленка.
- А, ви так кажете, але у вас напевно вже стоять прикрашені зелені красуні?- пита Андрійко.
- Ну, так,- каже Телесик.
- А мої батьки кажуть, що ялинку купувати, це гроші на вітер,- говорить Андрій.
- Не сумуй,- заспокоює Оленка. - Буде тобі подарунок від Миколая, обов'язково.
Андрійко, трохи заспокоївшись, побіг додому.
- Оленко, пішли на гірку кататись!
- Давай! Тільки спочатку треба до лісу сходити, трохи дров принести. Мати попрохала,- каже Зміючка.
- Ех, ну що ж пішли,- зітхає Івасик.
Ліс був неподалік від села. Друзі йшли невеликими сугробами. І от, нарешті дрова було зібрано. Малі якраз вертали взад. Коли побачили три красуні ялинки.
- Давай візьмемо і зрубимо одну для Андрійка, каже Оленка.
- Та ти що, вони ж величезні!
- Ну хоча б гілочок наламаємо.
Діти підійшли до колючих красунь, як враз, завірюха піднялась. Та така сильна, що й не видать нічого. Дітлахи заплющили очі. Тиша... Заметіль вщухла.
- Що то було?- пита Оленка витираючи очі.
- Хто зна,- ледь розплющює оченята Телесик.
Друзі побачили, що від їх лісу і сліду немає. Тільки Телесикові санчата, посеред білої сніжної пустелі.
- Що сталося? Де це ми?- злякалась Оленка.
- Як ви тут опинились?- почувся чийсь голос.
Малі повернулись, і побачили стоячу снігову бабу. Чи, скоріше, дівчину. Вона була зліплена із снігу, як звичайний сніговик, із морквою замість носу і очами-камінчиками. А волоссям їй слугують гілочки сосни.
- Ми й самі не розуміємо, як опинились тут,- одповідає Телесик. - І де це ми? І ти жива?
- Звісно, що жива. Та-а-ак,- задумалась снігова дівчина. - Здається я зрозуміла,- в її руках гілочках був блокнот, вона там щось писала, чоркала.- Бачте, в нас дещо зламалось. А аварійне підключення запасної системи подорожей, скоріше за все і перенесло вас сюди.
- Куди?- питає Оленка.
- До Лапландії,- відповіла сніговиця.
- Оце так!- взявся за голову Телесик.
Але, як? Діти нічого не розуміли. Дівчина сніговик, на ім'я Сніжинка, провела їх до міста дідусів.
Івасик з Оленкою, побачили місто, де були самі старенькі дідусі і багато сніговиків - хлопців і дівчат. Також тут були олені.
Невеличкі хатки присипані снігом. А на перехресті вулиць, стоять маленькі лавки, де кожен дідусь міг знайти щось необхідне. Якийсь прилад чи знаряддя.
- А чому тут самі дідусі?- питає Оленка-зміючка.
- Тому, що всі вони розвозитимуть подарунки дітям,- каже Сніжинка.
- А я думав, що святий Миколай, він один для всіх дітей,- каже Телесик.
- Один, він би не встиг. В кожній країні, в кожного народу, свій чарівний добрий дідусь,- каже  Сніжинка. Тому, в кожного дідуся, і в Санти, і в діда Мороза, і святого Миколая, свій маршрут. Такі справи.

Це було неймовірно. Івасик з Оленкою, познайомились із веселими, добрими старцями всіх країн світу.
Але дідусі були стривожені. Адже ось-ось новий рік. Як поздоровляти дітей? В кожного з них є сани і олені. Посеред міста, стоїть вежа із годинником. Коли стрілки годинника стануть в відповідне положення, санчата кожного дідуся вмикаються, і їдуть заданим, вже не одне сторіччя маршрутом.
А зараз, годинник зламався. Але без нього санчата, не поїдуть.
Майстер сказав, що не встигне полагодити годинниковий механізм, до нового року. Тож, діточки можуть залишитися без подарунків.
Проте, є вихід. Сніжинка, дуже розумна снігова дівчина, запропонувала увімкнути ялинкові переходи. Кожен дідусь може швидко рознести подарунки дітлахам, якщо в тих є сосна чи ялинка вдома. Це дуже старовинний спосіб, про нього вже й забули. І це єдина можливість збереги свято.
- Заждіть, а якщо нема ялинки?- пита Телесик, згадавши Андрійка. - Що тоді, не буде подарунка?
- Так, Сніжинка пита святий Миколай.- Що тоді?
Сніжинка питала якусь книжку.
- Тоді, мабуть без подарунка, - трохи непевно каже вона.
- Але ж ми не можемо залишити дитину без подарунка, взявся за голову Миколай.- От лишенько!
- Та ви ж можете потрапити до мого дому,- каже Оленка-зміючка,- а потім, через паркан перелізти до Андрійкової хати.
Що ж, все ще раз обдумавши дідусі були готові до такої "аварійної", вимушеної роботи.
Оленку і Телесика, відправили до тих ялинок, в лісі. Це була дивовижна, незабутня подорож.
Малі, швидко побігли додому, поки не стемніло.
Оленка закинула дрова до сараю. І швидко до хати, сіла біля ялинки.
Вже вечоріє. В одну мить, біля Оленчиної ялинки, з'явився святий Миколай.
- Ось твій подарунок, Оленка, -каже той.
- Дякую,- посміхається зміючка.
- Що ж, піду до Андрійка,-говорить Миколай.- Щасливого Різдва!

Дідусь так вправно і непомітно пересувався, що ніхто й не помітив, як він потрапив до хати хлопчика Андрія і поклав під його подушку дарунок. Ніхто не побачив, окрім пса Джека.
Коли дідусь вже вийшов з хати, пес вже чекав його, і як почав лаяти, кидатись.
- Ти, чого, чого?- трохи злякався Миколай.
А тим часом, годинниковий майстер, не повірив очам, коли зрозумів в чому поломка.
Напередодні свят, один з оленів, напившись багато газованної солодкої води, почав куралесити, бігати, підскакувати. Та так настрибався, що зламав шматочок свого рогу. І той шматочок, якимсь чином, потрапив до годинникового механізму. От тому годинник і зламався. Майстер дістав того рога. В ту мить, годинник знову запрацював. Всі сани з оленями, хутко вилетіли до своїх дідусів на їх маршрути.
Святий Миколай, трохи відступаючи від Джека, почув дзвіночки своїх санчат. Він підняв голову в гору і побачив свої ріднесенькі.
Санчата з оленями вміло підхопили Миколая, і понеслись швидко, стрімко по своєму маршруту.
Кожна дитина на Землі,в той вечір, отримала подарунок. І не важливо чи була в нього прикрашена ялинка, чи ні:)

З Новим Роком, друзі! Щасливого Різдва!